Коли письменникові бракує в мові звичних слів, він народжує нові. Так виникають авторські неологізми. В поезії
І. Драча є такі його новотвори, як «
журбота», «
засмути», «
білогруддя», «
чорнобров’я», у
Д. Павличка — «
ластівочість», у
М. Вінграновського — «
зненавидь», у
Л. Костенко — «орліший», у
І.Світличного — «трояндиться». У
М. Рильського — «розхмарене чоло», «білоодежна Дездемона», «празима»; у П. Тичини —
«незриданні сльози», «весніти», «яблуневоцвітно», в Остапа Вишні — «селозатори міста»(за зразком
«урбанізатори села»), «місто замайданилось»).
Авторські неологізми часом залишаються «оказіоналізмами», тобто не вириваються за межі твору, а часом стають загальновживаними словами.
Наприклад, І. Котляревський в «Енеїді» вперше вжив слова «несамовитий», «приміта», «розтовкти», «угамуватися». Т. Шевченко створив слова «вогняний», «мордуватися», «почимчикувати», «фортеця». Г. Квітка-Основ’яненко — «буденний» та «перемагати». П. Куліш — «вабити», "зграя","злочинець«, «несвідомий», «покора», «послуга», «почуття», «рівність», М. Вовчок —"красень«, «легкодухий», «намір», «питання», «струмінь». Л. Глібов — «бурмотати», «пожовкнути», «соромно». І. Нечуй-Левицький — «стосунок», «перепона», «квітник», «вигукування», «сміливість». А колекція новацій М. Старицькогоне має собі рівних за суспільною розповсюдженістю, відзначимо хоча б такі слова:«незагойний», «мрія», «завзяття», «байдужість», «темрява», «привабливий», «потужний», «нестяма» і багато інших. М. Старицький, зважаючи на неухильну працю в цій галузі, отримав навіть неофіційне визнання як «добрий коваль» неологізмів.
(Із блогу "Еверест філології" http://tsybulyanskabigmirnet.blogspot.com)
